 @І Йов далі вів мову свою та й казав:
 Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній,
 fі як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх,
 oнеправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани!
 Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе,
 за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх,
 нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник!
 uЯка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?
 fЧи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?
 Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?
 zЯ вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю,
 gтаж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете?
 Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього:
 Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом!
 vПозосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
 Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини,
 uто він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить...
 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня,
 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його...
 lСтрахіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,
 східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця...
 Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
 vСвоїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...
