 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
 sТа й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
 Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
 yрвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
 wВони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
 xтак що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
 Sревіли вони між кущами, збирались під терням,
 pсини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
 eА тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
 бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
 По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
 Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
 xнемов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
 Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
 sА тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
 }Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
 sВін укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
 uТи змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
 pЧи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
 tКиплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
 aходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
 SЯ став братом шакалам, а струсятам товаришем,
 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
 jІ стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...
