 Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...
 uЯк раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
 так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...
 Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...
 Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...
 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...
 xПам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...
 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...
 uЯк хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,
 не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...
 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:
 rЧи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?
 Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,
 ]то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...
 aІ душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.
 Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...
 Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?
 gТи щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...
 Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?
 Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?
 І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...
