 vНе вихвалюйся завтрішнім днем, бо не знаєш, що день той породить.
 sНехай інший тебе вихваляє, а не уста твої, чужий, а не губи твої.
 Каміння тягар, і пісок важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.
 Лютість жорстокість, а гнів то затоплення, та хто перед заздрістю встоїть?
 NЛіпше відкрите картання, ніж таємна любов.
 Побої коханого вірність показують, а в ненависника поцілунки численні.
 Сита душа топче й мед щільниковий, а голодній душі все гірке то солодке.
 |Як птах, що гніздо своє кинув, так і людина, що з місця свого мандрує.
 Олива й кадило потішують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.
 Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не приходь в день нещастя свого, ліпший сусіда близький за далекого брата!
 Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто.
 nМудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються.
 Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужинку заставу візьми.
 Хто сильним голосом благословляє із раннього ранку свого товариша, за прокляття залічується це йому.
 yРинва, постійно текуча слотливого дня та жінка сварлива однакове:
 хто хоче сховати її той вітра ховає, чи оливу пахучу правиці своєї, що видасть себе.
 vЯк гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга.
 Сторож фіґовниці плоди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.
 fЯк лице до лиця у воді, так серце людини до серця людини.
 hШеол й Аваддон не наситяться, не наситяться й очі людини.
 Що для срібла топильна посудина, і горно для золота, те для людини уста, які хвалять її.
 Хоч нерозумного будеш товкти товкачем поміж зернами в ступі, не відійде від нього глупота його!
 nДобре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на череди,
 iбо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід?
 sПоявилася зелень, і трава показалась, і збирається сіно із гір,
 Wбудуть вівці тобі на вбрання, і козли ціна поля,
 і молока твоїх кіз буде досить на їжу тобі, на їду твого дому, і на життя для служниць твоїх.
