 qСину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,
 бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,
 tприв'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!
 qНа мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!
 щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.
 lБо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,
 і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,
 qпроходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
 uколи вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.
 Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,
 lгаласлива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:
 qраз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...
 І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:
 lУ мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!
 Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!
 Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,
 `постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...
 {Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!
 TБо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:
 вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...
 Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,
 він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,
 }як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...
 yА тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
 sХай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,
 tбо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!
 hЇї дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...
