 VЯ той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,
 kВін провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...
 _Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...
 bВін виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,
 _обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,
 Qу темноті мене посадив, мов померлих давно...
 sОбгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...
 qІ коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...
 Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...
 oВін для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!
 |Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!
 jНатягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,
 Wпустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...
 Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...
 RНаситив мене гіркотою, мене напоїв полином...
 WІ стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,
 Lі душа моя спокій згубила, забув я добро...
 pІ сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...
 ]Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,
 fдуша моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...
 ZОце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:
 Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,
 Zнове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!
 ~Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!
 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!
 tДобре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.
 YДобре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,
 tнехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;
 Zхай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;
 zхай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...
 7Бо Господь не навіки ж покине!
 Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,
 nбо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.
 ZЩоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,
 bщоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,
 щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!
 eХто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?
 `Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?
 uЧого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.
 mПошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!
 Rпідіймімо своє серце та руки до Бога на небі!
 vСпроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,
 ^закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
 dзакрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...
 SСміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,
 Wнаші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,
 ]страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...
 wМоє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...
 WВиливається око моє безупинно, нема бо перерви,
 cаж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,
 uмоє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...
 lЛовлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,
 iжиття моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...
 hПливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...
 YКликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,
 Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!
 kТи близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!
 fЗа душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
 _Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!
 ZУсю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,
 eТи чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,
 tмову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...
 }Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!
 VЗаплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
 mПодай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!
 eСвоїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!
